Моя історія міграції до Німеччини не схожа на стандартний шлях, про який пишуть у буклетах міграційних служб. Це шлях виживання, інтуїції, адаптації та постійної імпровізації.
Перші півроку у Німеччині я прожив абсолютно без документів. Ні страховки, ні допомоги, ні можливості офіційно працювати чи зняти житло. Я був фактично ніким у системі, невидимкою. Опинившись у чужій країні без правового статусу, я тимчасово жив у знайомих, іноді перебивався випадковими підробітками, часто працюючи по-чорному.
Але доля зіграла на руку: через втручання поліції вдалося здобути хоча б консульський облік. Це дало мені легальну підставу перебувати на території країни, хай і з обмеженнями. Працювати офіційно все ще не можна було, але я вже міг дихати трохи вільніше.
До приїзду до Німеччини я займався бізнесом — працював із фірмами, організовував логістику, відправляв гуму та інші вантажі, знав, як оформляти документи та вибудовувати фінансові операції. Ці навички стали моїм порятунком. Я почав відвантажувати вантажі клієнтам із країн СНД без необхідності вкладень, використовуючи свої знання та старі контакти.
Щоб розширити мережу, я почав записувати рекламні відео прямо зі складів, викладав їх на YouTube та в соцмережі. Робота, звичайно, була на межі закону, але за тих умов обирати не доводилося — треба було виживати. І, чесно сказати, із виживанням у мене вийшло.
За кілька місяців я зняв двоповерхову мансарду в будинку, де мешкали робітники з Італії. Там можна було домовитися безпосередньо з господарями, без документів та перевірок. Ми порозумілися, і мені вдалося облаштуватись. Через деякий час я навіть купив собі машину. Потім ще одну, краще. Життя почало налагоджуватися, навіть без реєстрації, соціальної підтримки та медичної страховки.
Якщо виникали проблеми зі здоров'ям, просив друзів виписувати рецепти своїх сімейних лікарів. Іноді мама відправляла мені ліки автобусом із Києва. Так і жив — на кордоні між двома світами, поза системою, але не поза життям.
Поступово почав інтегруватись у внутрішню німецьку реальність. Навчав мову не за підручниками, а в процесі спілкування, побутових ситуацій, угод та розмов. З'явилися знайомі, друзі, я почав розуміти місцевий менталітет, цінності та звички. Якоїсь миті я відчув: я вже не гість — я частина цього світу, навіть якщо не визнана системою.
Місцеві німці дивувалися, мовляв, як це я, іноземець без документів, уже через три місяці мав машину, житло, роботу та абсолютну незалежність від бюрократії? Мене ніхто не викликав до центру зайнятості, не направляв на мовні курси, не надсилав листи із соціальних служб. Я просто мешкав. Вільно, без надмірного тиску. У Німеччині так не буває, знайомі вражалися мною, для них це був шок, у їхньому розумінні, я зламав з легкістю всі складні правила в дуже не простій і строгій системі.
Так тривало майже два роки. І все йшло добре, доки я не потрапив під перевірку на кордоні з Австрією. Поліція затримала мене за порушення режиму виїзду – з моїми документами виїжджати з Німеччини не можна було. З цього розпочався новий етап моєї міграційної історії, про який я обов'язково розповім у наступній статті.
Залишити коментар