Ми свідки лиш мізерності людської
Авторські нотатки
щодо двоїстості зла
/

«Я частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно робить благо» — ця фраза належить Мефістофелю з «Фауста» Гете, але глибокий філософський зміст її відлунням звучить і в «Майстері і Маргариті» Михайла Булгакова. Не випадково я згадав її в контексті роману, адже Воланд — як літературний спадкоємець Мефістофеля — несе в собі ту ж двоїстість, зло, що оголює і викриває людське лицемірство, а отже, що працює на благо.

Коли моя знайома порадила мені прочитати цей роман, я тоді не усвідомив, наскільки він глибоко проникне в мене. Прочитавши його років шість тому, я зрозумів те, що зло, як воно зазвичай малюється в релігійних чи обивательських уявленнях, у романі перевернуте з ніг на голову. Воланд не спалює міста, не влаштовує воєн, він спостерігає, судить, коригує. А ось справжній жах, справжнє зло в людях.

Вони здатні на зраду, брехню, малодушність. Вони розпинають талановитого письменника. Вони готові заради влади, зручності чи кар'єри відмовитися від любові, віри та совісті. Булгаков зовсім не ідеалізує Воланда, але він показує, що диявол не такий страшний, як страшна внутрішня порожнеча людини.

У цьому сенсі Воланд — не антагоніст добра, яке тінь, необхідна оголення суті. Він частина тієї самої сили, що своєю темрявою присутністю висвічує, де світло. Він не втручається безпосередньо — він створює ситуацію, за якої людина сама розкривається. А ось що він розкриває – ось у цьому і весь суд.

Коли Мефістофель каже, що він “частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно робить благо”, він говорить про парадокс світобудови, в якому руйнація може бути початком оновлення, а спокуса – перевіркою, що веде до істини. Булгаковський Воланд робить те саме, призводить систему до моменту істини, де кожен залишається наодинці з собою.

І, мабуть, саме це — страшніше за всяке пекло.

 

Авторські нотатки
Щодо психологічного стану ветеранів, які одночасно стали внутрішньо переміщеними
психологічний стан ветеранів

В рамках підготовки магістерської роботи на тему:

«Психологічний стан ветеранів-ВПО та ВПО, які пережили ПТСР під час війни».

Сьогодні я хочу торкнутися важливої та непростої теми: психологічний стан ветеранів, які одночасно стали внутрішньо переміщеними особами, а також цивільних ВПО, які пережили посттравматичний стресовий розлад — ПТСР — під час війни, та участь у бойових діях!

Це люди, чиї долі війна змінила назавжди. І саме від того, як ми як суспільство розуміємо та підтримуємо їх, як Держава вирішує проблеми цієї категорії громадян залежить не лише їхнє майбутнє — а й наше спільне.

микола греков про

Хочу спитати!?

Хто такі і скільки ветерани-ВПО та ВПО з ПТСР!? 

Сьогодні у 2025 році в Україні є особлива група громадян із 2014 та 2022 років — ветерани, які змушені були залишити свої будинки. Це означає, що людина не тільки пройшла війну, бачила смерть, втрачала побратимів, жила під обстрілами — а й втратила свій дім, своє майно, землю, коріння, споріднені та людські зв'язки! В Україні створено Мінветеранів, яке має займатися цією категорією громадян, шкода в міністерстві не розуміють і не бачать різниці між Ветеранами та Ветеранами – ВПО.

До них приєднуються і мирні, патріотично, проукраїнські налаштовані громадяни, які також зазнали жахів війни — полону, тортур, втрату близьких, майна, зруйновані міста. Вони не воювали, але пережили обстріл. Їхні проблеми має вирішувати Міністерство соціальної політики України. І у багатьох із них — важкі форми ПТСР, хоча самі вони можуть цього не усвідомлювати. Міністерство охорони здоров'я України на жаль не вирішує питання реабілітації та ПТСРу ні у ВЕТЕРАНІВ ні у ВПО та мирного населення.

Що таке ПТСР і як він проявляється:

Виталий Немец Jul 12, 2025, 7:48:27 PM
Ми свідки лиш мізерності людської
Авторські нотатки
щодо двоїстості зла

«Я частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно робить благо» — ця фраза належить Мефістофелю з «Фауста» Гете, але глибокий філософський зміст її відлунням звучить і в «Майстері і Маргариті» Михайла Булгакова. Не випадково я згадав її в контексті роману, адже Воланд — як літературний спадкоємець Мефістофеля — несе в собі ту ж двоїстість, зло, що оголює і викриває людське лицемірство, а отже, що працює на благо.

Коли моя знайома порадила мені прочитати цей роман, я тоді не усвідомив, наскільки він глибоко проникне в мене. Прочитавши його років шість тому, я зрозумів те, що зло, як воно зазвичай малюється в релігійних чи обивательських уявленнях, у романі перевернуте з ніг на голову. Воланд не спалює міста, не влаштовує воєн, він спостерігає, судить, коригує. А ось справжній жах, справжнє зло в людях.

Вони здатні на зраду, брехню, малодушність. Вони розпинають талановитого письменника. Вони готові заради влади, зручності чи кар'єри відмовитися від любові, віри та совісті. Булгаков зовсім не ідеалізує Воланда, але він показує, що диявол не такий страшний, як страшна внутрішня порожнеча людини.

У цьому сенсі Воланд — не антагоніст добра, яке тінь, необхідна оголення суті. Він частина тієї самої сили, що своєю темрявою присутністю висвічує, де світло. Він не втручається безпосередньо — він створює ситуацію, за якої людина сама розкривається. А ось що він розкриває – ось у цьому і весь суд.

Коли Мефістофель каже, що він “частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно робить благо”, він говорить про парадокс світобудови, в якому руйнація може бути початком оновлення, а спокуса – перевіркою, що веде до істини. Булгаковський Воланд робить те саме, призводить систему до моменту істини, де кожен залишається наодинці з собою.

І, мабуть, саме це — страшніше за всяке пекло.

 

Редакція

& Статті

Нова стаття від

Ми свідки лиш мізерності людської

щодо двоїстості зла