У 2015 році я ухвалив остаточне рішення виїхати з України до Німеччини та розпочати життя з чистого аркуша. Це рішення не було спонтанним — його передував досвід, життєві спостереження та глибоке усвідомлення процесів, що відбуваються.
До подій 2014 року я займався бізнесом, співпрацював з партнерами з Німеччини, і я вже мав розуміння, як влаштована ця країна, чим там можна займатися, і як себе реалізувати. Повторно розпочинати бізнес в Україні я не став — ще тоді було очевидно, що збройний конфлікт лише наростатиме.
Я завжди цікавився історією і добре розумів, як розвиваються такі кризи. Приклади Чечні, Інгушетії, Північної Осетії, конфліктів у Грузії, Вірменії та Азербайджані після розпаду Радянського Союзу ясно показували: подібні конфлікти швидко не закінчуються, а найчастіше лише з часом поглиблюються. Тому я був морально готовий до ривку — до переїзду до нової країни та нової реальності.
Німеччина завжди викликала у мене симпатію своєю організованістю, стабільністю та прогресивністю. Немаловажно було й те, що мій батько служив у Німеччині, і ми як сім'я прожили там понад п'ять років. Я навчався в німецькій школі, знав мову, а потім продовжив її вивчати — тобто німецьке середовище було для мене хоч і новим, але не чужим.
Перші місяці у Німеччині були непростими. Я став на консульський облік, але оформити офіційний статус виявилося не так легко. Тоді, 2015-го, війни “на папері” ще начебто не існувало – аргументували тим, що бойові дії йдуть не по всій території України, а отже, формально “можна жити” в інших регіонах країни. Це було до 2022 року, коли ставлення до українців у Європі кардинально змінилося.
Складнощі почалися, коли мене зупинила поліція та попросила документи. Їх у мене не було — довелося пояснювати, що документи було втрачено, і вислати їх із Луганська було практично неможливо, будівля, де зберігалися мої архіви, була зруйнована внаслідок бомбардування. Мені поліцейські дали два тижні на те, щоб залишити країну. То справді був критичний момент.
Але доля розпорядилася інакше. У консульстві Мюнхена мені довелося теж розповідати історії, за підсумком видали безстроковий консульський облік - з цього все почалося. З цим документом я міг проходити будь-які поліцейські перевірки, і все проходило спокійно. У мене не було медичної страховки, не було офіційного статусу, але на той момент це було вже кроком уперед — я був у безпеці і відчував, що зробив правильний вибір.
Так почалося моє нове життя за кордоном. Не одразу, не легко, але усвідомлено.
Залишити коментар