Від штампів у паспорті до капітальних будинків: тернистий шлях законодавства
Червень 2026 року ознаменувався гучним медійним вибухом у стінах Верховної Ради та на сторінках соцмереж. Приводом стала Постанова Кабміну № 751, яка запускає експериментальний проєкт — викуп капітального житла для переселенців у сільській місцевості замість будівництва тимчасових модульних містечок.
І тут на арену вийшли головні "бенефіціари". Народні депутати Олександр Сухов та Сергій Вельможний (представники депутатської групи «Довіра», лідером якої є Сергій Шахов) одразу ж почали активно тягнути ковдру ухваленого рішення на себе.
У своїх соцмережах Сухов пафосно звітує:
«Протягом тривалого часу ми разом із колегами неодноразово зверталися до Уряду, наголошуючи на необхідності створення реального механізму забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом. Це рішення — реальний крок до подолання житлової кризи та водночас потужний імпульс для відродження українського села».
Красиво? Безперечно. Проте виникає логічне журналістське запитання: а де ви, панове Сухов, Вельможний та ваш колишній очільник Шахов, були раніше? Чому цей "потужний імпульс" з'явився лише на дванадцятому році війни, коли система захисту ВПО вже пройшла всі кола бюрократичного пекла, а самі переселенці роками виборювали свої права самотужки в судах?
Щоб зрозуміти весь цинізм сьогоднішнього політичного хайпу на Постанові № 751, варто повернутися в часі назад і подивитися, через що насправді довелося пройти людям, поки нардепи "неодноразово зверталися".
Історія хвороби: від паперового абсурду до барикад у гуртожитках
Законодавчий шлях ВПО в Україні — це не історія про "турботу народних обранців", це хроніка виживання всупереч системі. Все починалося у 2014 році з Постанови № 509 та перших паперових довідок. Тоді влада діяла в режимі гасіння пожежі. Але вже за рік, у 2015-му, переселенцям влаштували справжнє приниження у вигляді "штампоманії".
Згідно з тодішньою Постановою № 79, людей змусили масово штурмувати кабінети Державної міграційної служби (ДМС), щоб поставити заповітний штамп на звороті довідки ВПО. У Києві чиновники пішли ще далі — намагалися ліпити штампи про "місце перебування" безпосередньо в паспорти, поруч із донецькою чи луганською реєстрацією. Немає штампа? Твої виплати та пенсія заблоковані.
Саме тоді, коли майбутні автори фейсбук-перемог будували свої політичні кар'єри, звичайні переселенці об'єднувалися й виходили на справжні юридичні барикади. Разом із Луганською правозахисною групою та адвокатом Наталією Целовальніченко ми розгорнули масштабну судову війну проти системи відразу на кількох фронтах.
По-перше, ми штурмували Голосіївський районний суд міста Києва, доводячи право на членство в Київській міській громаді. Столична влада затято відмовлялася визнавати переселенців "киянами" через відсутність постійної прописки, автоматично блокуючи людям доступ до місцевих житлових програм (як-от «Доступне житло» 70/30) та соціальних пільг. Ми змушені були через суд доводити очевидне: якщо людина роками живе в місті, працює тут і сплачує податки в місцевий бюджет, вона є повноправним членом громади.
По-друге, розгорнулася значно жорсткіша та цинічніша битва — судова війна безпосередньо з Міністерством юстиції України. Ми судилися з державною структурою — Інститутом права та післядипломної освіти Мін'юсту та його директоркою Катериною Чижмар. Привід був кричущим: боротьба за право проживання переселенців у гуртожитку інституту по вулиці Кустанайській, 6 у Києві. Замість того, щоб забезпечити інтеграцію та дах над головою, відомство, яке уособлює правосуддя в країні, намагалося виселити людей, що втекли від війни, фактично на вулицю. Це були виснажливі, запеклі засідання, де правозахисники буквально виривали в чиновників право людей на життя.
Каста «забутих героїв»: Житлова драма ВПО-УБД та Постанова № 280
Говорячи про еволюцію виживання, неможливо оминути категорію людей, перед якими держава в неоплатному боргу, але яким довелося вигризати право на дах над головою чи не найважче. Це ВПО з-поміж учасників бойових дій (УБД), які захищали Україну на рідному Донбасі ще з 2014 року.
Символом цієї виснажливої боротьби стала знаменита Постанова КМУ № 280 (від 18 квітня 2018 року), яка мала б забезпечити грошову компенсацію на купівлю житла для захисників-переселенців. Одним із найактивніших і безкомпромісних борців за права цієї категорії, за реальне фінансування та виконання цієї постанови, став Микола Греков (мер окупованого Олександрівська на Луганщині, військовослужбовець та правозахисник).
Люди, які втратили свої домівки в Луганську та Донецьку, пішли на фронт, а їхні родини тулилися по знімних кутках. Держава ухвалила 280-ту постанову, але роками "забувала" виділяти під неї реальні гроші з бюджету. Греков та інші правозахисники буквально штурмували Кабмін і профільні міністерства, доводячи: затягування фінансування — це зрада тих, хто проливав кров. Лише через роки системного тиску та публічних скандалів черга за цією постановою рушила з місця, але повномасштабне вторгнення знову перекреслило тисячі сподівань.
2022: Шок повномасштабної війни та вимушена цифровізація
Коли у 2022 році кількість переселенців за кілька тижнів зросла на мільйони, стара система остаточно померла. Кабмін ухвалив Постанову № 332, яка повністю перезапустила логіку допомоги. Більше ніяких прив'язок до рахунків ЖКГ чи довідок про працевлаштування — держава ввела фіксовані 2000 грн на дорослого та 3000 грн на дитину або людину з інвалідністю.
У цей період відбувся єдиний справжній прорив, до якого нардепи знову ж таки не мали жодного стосунку — повна цифровізація статусу ВПО через застосунок «Дія». Отримати довідку та оформити виплати стало можливим у кілька кліків на смартфоні, без кілометрових черг у кабінетах соцзахисту (УСЗН). Держава спростила бюрократію, бо масштаб катастрофи просто не залишив їй іншого вибору.
2024–2026: Велике урізання та нові бар'єри (Постанови № 709 та № 1176)
Проте "щедрість" тривала недовго. У 2024 році логіка уряду розвернулася на 180 градусів із появою скандальної Постанови КМУ № 709. Допомогу обмежили жорстким терміном у 6 місяців, запровадили драконівські майнові критерії (депозити, купівля авто чи валюти автоматично позбавляють виплат) та примусову вимогу працевлаштування під загрозою скасування допомоги.
Паралельно держава закрутила гайки й ветеранам першої хвилі з Донбасу. Постанова КМУ № 1176 (від 22 вересня 2025 року) переписала правила компенсацій за житло для захисників-ВПО. Замість реальної підтримки, уряд виставив нові жорсткі рамки: обмеження за термінами використання коштів, тотальні перевірки майна родичів та прив'язка до штучного "індексу безпеки" регіону. Отримати реальні кошти на житло через сито 1176-ї постанови стало для багатьох ветеранів черговим нездійсненним квестом.
За 12 років законодавство про ВПО пройшло шлях від знущання зі штампами в паспортах і спроб викинути людей на вулицю з київських гуртожитків на Кустанайській, з усіх місць компактного проживання ВПО — до цифрових послуг, жорсткої фінансової сегрегації та нових обмежень для ветеранів. І кожен крок на цьому шляху переселенці вигризали зубами через суди та правозахисників. А згадувати про них у прес-релізах народні обранці починають лише тоді, коли з'являється чергова бюджетна програма, на якій можна красиво попіаритися.
Далі буде...
Залишити коментар