Деколи я справді не можу зрозуміти логіку дій деяких людей. Сиджу і думаю: невже все може бути настільки запущено, що здоровий глузд повністю поступається місцем імпульсам, амбіціям чи чиїмось особистим інтересам? Хочеться вірити, що в будь-якій складній ситуації залишається хоча б мінімальна опора на раціональне мислення, здатність зупинитися і тверезо оцінити наслідки.
Я завжди виходжу із простого принципу: не робити кроків там, де немає розуміння. Ініціатива потребує ясності. Відповідальність потребує усвідомлення ризиків. Це елементарний інстинкт самозбереження як особистого, так і професійного. Але, спостерігаючи деякі рішення, створюється відчуття, що логіка ніби відключається. Помилка тягне за собою наступну, потім ще одну – і так запускається ланцюгова реакція. Снігова грудка росте, набирає швидкість і в якийсь момент стає некерованою.
І неминуче постає питання: невже поряд немає людей, здатних вчасно підказати, застерегти, запропонувати альтернативу? Чи їх просто не хочуть чути? Адже часто були можливості — були шанси скоригувати курс, переглянути стратегію, зупинитися до точки неповернення. Але натомість приймаються рішення, які закривають ці можливості одну за одною.
Мені здається, що ключова проблема нерідко криється не в ідеологічних розбіжностях і не в розбіжності поглядів. Вона набагато прозаїчніша — у пріоритетах. Коли в основу ставиться отримання вигоди, а не довгострокова стійкість, не відповідальність і не стратегічне мислення, наслідки стають передбачуваними. Жадібність здатна спотворювати сприйняття реальності, притуплювати обережність і підштовхувати до дій, які в здоровому глузді виглядають абсурдними.
Особливо тривожно, коли подібний підхід проявляється там, де ціна помилки надто висока. Рівень рішень має відповідати масштабу відповідальності. І якщо замість стратегічної глибини ми бачимо метушливість і розрахунок на вигоду, це викликає закономірне здивування.
Зрештою, питання завжди одне: що рухає людиною в момент ухвалення рішення — страх, амбіції, тиск оточення чи банальна спрага прибутку? Від відповіді це питання залежить як доля конкретного проекту чи структури, а й довіра до самого поняття відповідальності.
Залишити коментар