У світовій історії XX століття було чимало подій, що залишили глибокий слід у пам'яті людства. І, на жаль, багато з них були не тріумфами розуму та прогресу, а трагедіями, викликаними одними й тими самими причинами: прагненням домінування, націоналізмом, гонкою озброєнь та нескінченним бажанням переділити світ по-своєму.
Союзи полягали легко, але й руйнувалися так само легко. Росія свого часу вступила до Антанти — союзу з Францією та Великобританією, сподіваючись на геополітичну підтримку та баланс сил. Водночас усередині Європи виникав Потрійний союз - Німеччина, Австро-Угорщина та Італія, намагаючись протистояти впливу "рідної" Англії. Дипломатія поступалася місцем підозр і амбіцій, а спірні територіальні питання піднімалися все частіше, призводячи до воєн і людських трагедій.
Після Першої світової війни — руйнівною та безглуздою у своїй суті — переможці та переможені влаштовували мирні конференції, домовлялися, цілувалися у ясна, будували нові кордони, нові обіцянки. Але ніби ніхто не хотів запитувати себе: а що все це коштувало людству? Скільки мільйонів життів забрала лише одна світова бійня? Скільки міст було стерто з землі? Скільки доль зруйновано?
І те саме повторилося у Другій світовій. І знову – амбіції, ідеології, манія величі, боротьба за контроль та території. А потім знову спроби миру, визнання, навіть дружби. Тільки на цвинтарях, як і раніше, лежать мовчазні свідки того, до чого призводить бездумна політика сили.
Здається, люди вміють прощати. Але не вчаться. Все повторюється: блоки, коаліції, конфлікти інтересів, нові перегони озброєнь. Світ знову скочується до риторики «якщо не ми, то нас». А може, вже час не лише почуттями, а й головою думати? Невже життя людини досі дешевше за політичні амбіції? Чи не час поставити здоровий глузд вище ідеологій?
Історія не просто повторюється - вона мститься за те, що її не слухають. Отже, відповідальність за майбутнє лежить на тих, хто готовий нарешті не лише укладати спілки, а й навчатися з минулого. І головне – думати.
Залишити коментар