Україна має захистити від свавілля тих, хто її захищає

29 серпня Україна в черговий раз вшановувала День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Наші захисники і захисниці гинуть на війні росії проти України, яка триває з 2014 року, вони віддають кожен день найцінніше, що є в людини – своє життя за нашу країну.

Війна росії проти України стала відвертою спробою російського злочинного режиму відновити імперський антилюдяний «совок» на території незалежної України. Саме нехтування цінністю Людини є характерною ознакою "совка" і сучасної росії, де задля вирішення стратегічних завдань Кремля готові знищувати, як «гарматне м'ясо», десятки тисяч своїх військових, і цілі народи. Тому український народ захищає себе і свою державність не тільки від спроб росії відновити свою «імперію», ми воюємо, перш за все, за своєї існування, як народу, зі своєю системою людських цінностей, за наше майбутнє, як правової гуманістичної країни.

Захищати Україну - це честь і звитяга, але й Україна, як держава, має робити все можливе під час війни, щоб наші захисники жили і боролися за Україну, а не марно вмирали внаслідок недбалого ставлення командування до своїх обов’язків.

Як правозахисниця, я досить довго вагалася, чи варто піднімати незручні питання військової служби під час війни, адже війна відбувається і на інформаційному фронті. Тільки коли я побачила, що проблема має системний характер і завдає непоправної шкоди, я вирішила підняти ці питання у публічній площині.

До мене, як до правозахисниці, звертаються військовослужбовці, права яких були грубо порушені, саме тому, що досі система командування має багато «совкових» і нелюдських ознак. Зокрема, військову службу досі намагаються використовувати, як засіб покарання, як для тих, кого примусово мобілізують, так і для добровольців. Однією із системних проблем є порушення порядку мобілізації, коли документи оформлюють через декілька місяців з моменту фактичного залучення добровольця до військових дій, коли фальшують дати наказів, присяги. Коли добровольці воюють у складі ЗСУ без оформлених контрактів і взагалі не підписували жодних документів. Коли добровольці без досвіду військової служби не проходять належне військове навчання, а направляються для виконання бойових завдань. Особливо багато скарг і звернень з приводу того, що добровольців, які йшли до підрозділів територіальної оборони, в порушення вимог закону переміщували для виконання бойових завдань на «першу лінію» без відповідної підготовки і наявності об’єктивної можливості виконувати такі бойові завдання. Дуже багато скарг на ненадання вчасно медичної допомоги тим, хто має загострення хронічних хвороб, багато «цікавинок» розповідають і про роботу військово-лікарняних комісій …


Дійсно, багато, що залежить від безпосереднього командира та наявності у нього гідних людських якостей, але головна проблема – це типове для «совка» явище, попри всі порушення та недолугість безпосереднього командування, зробити головними винуватцями рядових бійців. Особливо боляче чути історії про тих, хто пішов добровольцями захищати, а врешті-решт, стали «цапами-відбувайлами», проти яких відкриті кримінальні провадження і яким загрожують чималі строки позбавлення волі за непокору чи самовільне залишення військової частини.

При цьому більшість бійців не знають своїх прав і не знають, яким чином треба реагувати на порушення своїх прав з боку командування, не знають, навіть, як рапорт написати чи скаргу. А ті, хто знає свої права і намагається їх відстоювати, стають «незручними» для командування та опиняються під шаленим тиском.

Сьогодні я хочу зупинитися на конкретній ситуації, що відбувається зараз і зачіпає права та законні інтереси саме бійців територіальної оборони, які мають спеціальний правовий статус порівняно зі звичайними військовослужбовцями. Цей приклад, на жаль, є типовим.

Нещодавно, журналісти ознайомили громадськість з ситуацією бійця Сил ТрО ЗСУ в/ч А7123 71-го окремого батальйону територіальної оборони, 101-шої окремої бригади територіальної оборони Михайла Байгуша та його побратимів, яким пред’явлено підозри за невиконання наказу за ч.4 ст. 402 КК України. Досі Михайло Байгуш перебуває під вартою, оскільки судді відмовилися обрати для нього запобіжний захід у вигляді особистої поруки громадських діячів та правозахисної організації.

Ознайомитися з цією історію можна за посиланням:

У чому ж, наразі, порушення прав таких, як Михайло Байгуш, які пішли добровільно воювати до територіальної оборони, а потім стали несподівано підозрюваними та обвинуваченими у скоєнні військових злочинів?

З правової точки зору, статус бійця територіальної оборони має свої особливості порівняно зі статусом звичайного військовослужбовця.

У Законі України «Про оборону України» ст.18 вказано, що територіальна оборона України організовується та здійснюється відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву» з урахуванням особливостей, визначених законодавством про оборону, мобілізацію та правовий режим воєнного стану. Відповідно до ст.1 ч.15 Закону України «Про основи національного спротиву»(№2024-ІХ від 27.01.2022) сили територіальної оборони Збройних Сил України - окремий рід сил Збройних Сил України, на який покладається організація, підготовка та виконання завдань територіальної оборони.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про основи національного спротиву» (№2024-ІХ від 27.01.2022) з метою нарощування сил і засобів для стабілізації обстановки, а також у випадку визначення відповідної зони територіальної оборони районом ведення воєнних (бойових) дій військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчі формування територіальних громад за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами своєї зони територіальної оборони.

Як згодом з’ясувалося, такого наказу про переміщення взагалі не було, але Михайла разом з побратимами все одно перемістили до Донецької області. Відсутність такого наказу Головнокомандувача підтверджується відповіддю Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що була надана на колективне звернення правозахисників.

При цьому Михайло та його побратими не мали жодного військового досвіду, їх документи були оформлені значно пізніше їх реального початку служби, були й інші порушення порядку мобілізації та навчання бійців. Вже під час перебування в Донецькій області безпосередній командир віддав усний наказ про переміщення підрозділу, де служив Михайло, на першу лінію фронту. Цей наказ явно суперечив ЗУ «Про основи національного спротиву» №2024-ІХ від 27.01.2022 (в редакції до 12.06.2022р.), де ст.20 ч.1 говорить: «виконання завдань територіальної оборони здійснюється поза районами ведення воєнних (бойових) дій». Саме тому Михайло з іншими побратимами відмовився його виконувати, як злочинний.

Оскільки командування їх покинуло, то рапорт Михайло спрямував начальнику штабу, першому заступнику командира 71 батальйону територіальної оборони, полковнику Коноваліку А.В., через особистий вайбер.

Чи мали реальну можливість хлопці без військового досвіду ефективно виконувати бойові завдання на першій лінії? Закон чітко говорить, що бійці територіальної оборони не мають виконувати завдання в районі ведення бойових дій. Тоді ЧОМУ та яких підставах безпосередній командир надав такий наказ? Відповіді на ці питання має знайти слідчий Державного бюро розслідувань. Принаймні, це його прямий обов’язок.

До речі, після вступу у силу нової редакції ст. 20 ЗУ «Про основи національного спротиву» без наказу Головнокомандувача також не можна залучати бійців територіальної оборони до виконання таких бойових завдань. Такі норми закони були створені, щоб захистити бійців, які не мають достатнього досвіду та навичок, від марного винищення в умовах бойових дій. Але на практиці цими нормами постійно нехтує командування на місцях, намагаючись ще й перекласти провину на самих же бійців.

За таких обставин бійці мали право не виконувати незаконний наказ, або виконати його виключно ДОБРОВІЛЬНО, тобто, без жодних правових наслідків невиконання такого наказу.

Чому ж командування не турбується про боєздатність підрозділів на першій ліній та видає накази, які призвели б лише до марної загибелі великої кількості неготових до боїв хлопців, як «гарматного м’яса»? Чому досі практика «совка» - нехтування життям бійців і нормами закону з боку командування у нас досі популярна?

Далі, гірше. Замість того, щоб покарати командирів, які допустили видання таких наказів, що є незаконними і створювали загрозу для забезпечення оборони на певній ділянці фронту, «цапами-відбувалами» у цій ситуації призначали рядових бійців, таких як Михайло Байгуш. Що це, намагання приховати недолуге керівництво чи це ознаки державної зради з боку командирів? Адже самий кращий спосіб позбавити добровольців мотивації захищати країну – це несправедливість з боку командування і переслідування з боку держави.

Вважаю, що є очевидні ознаки того, що у даному випадку злочин скоєний саме командирами, які надали наказ бійцям територіальної оборони йти на першу лінію. Вони не могли не розуміти наслідків таких наказів та те, що вони суперечать закону. Вони не могли не усвідомлювати, що такі накази призведуть до масового знищення особового складу і це завдасть значної шкоди Україні. Що стало мотивом таких дій: просте намагання «вислужитися» чи дещо інше? Тож, є всі необхідні підстави для перевірки дій таких командирів 71 батальйону територіальної оборони на причетність до скоєння військових злочинів за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст. 426-1 КК України – перевищення службовими особами владних повноважень шляхом видачі незаконного наказу.

Всі викладені вище обставини є публічним повідомленням про злочин, що був скоєний командуванням в/ч А7123 71-го окремого батальйону територіальної оборони, 101-шої окремої бригади територіальної оборони. Додатково письмова заява з цього питання також подана до органів Державного бюро розслідувань.

Сподіваюсь, що ця ситуація стане показовою для військового командування. Ця ситуація має стати показовою також і для ДБР, і для прокуратури, які на сьогодні масово відкривають кримінальні провадження за заявами командування та «не бачать» незаконних наказів і намагань командування перевести свою провину на рядових бійців.

Наша команда правозахисників працює на захист простих захисників України. Ми будемо інформувати громадських про те, що відбувається, і надалі за цією справою.

Україна переможе! Слава Україні!

відповідь на заяву

відповідь на заяву 2

відповідь на заяву 3

відповідь Собко

рапорт Байгуш

рапорт байгуш 2

рапорт байгуш 3

рапорт байгуш 5

рапорт байгуш 6

рапорт байгуш 7

правозахисниця, адвокат

Біографія Целовальніченко Наталії Євгенівна – правозахисниця, адвокатка, кандидатка юридичних наук, авторка та голова громадського проекту «Юридичні Сили України», голова Правління Благодійного фонду «Міжнародний рух за права потерпілих внаслідок російської агресії». Народилась 27 квітня 1979 року в м. Луганську, має вищу юридичну освіту (Східноукраїнський національний університет імені В.Даля, аспірантура, у 2010р. захистила кандидатську дисертацію), має науковий ступень кандидатки юридичних наук. З 2001 і до 2012 року була викладачем юридичних дисциплін в Східноукраїнському національному університеті імені В.Даля. З 2008р. і до сьогодні є керівницею ГО «Луганська правозахисна група», з 2012р. є адвокаткою, у 2018р.-2020р.р. членкиня Громадської ради при Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та ВПО, у 2019р.-2021р.р. членкиня Громадської ради при Міністерстві юстиції України, голова Комітету захисту прав потерпілих внаслідок агресії РФ, з серпня 2020р. з 23 грудня 2020р. голова ГС «Міжнародний рух за права потерпілих внаслідок агресії РФ». До 2014 року базовими напрямками правозахисту Целовальніченко Н.Є. були захист прав громадян, які постраждали від системного порушення з боку держави права на виконання судового рішення (права на справедливий суд), зокрема, шляхом скоординованих колективних звернень до Європейського Суду з прав людини. Одним із напрямків правозахисної діяльності з 2014 року і до сьогодні є сприяння фіксації наслідків війни росії проти України, відшкодування державі та потерпілим завданої шкоди внаслідок агресії росії. З 2014 року і до початку повномасштабної війни росії проти України активно захищала та брала участь в адвокації прав внутрішньо переміщених осіб на відшкодування шкоду, завданої внаслідок агресії росії, прав на житло та на участь в виборах. Відомою є громадська кампанія щодо захисту виборчих прав переселенців під хештегом #Маюправообирати, публікації про яку поширювалися соціальними мережами. Так, у 2015 році Целовальніченко Н.Є., як адвокатці, вдалося вибороти право взяти участь в виборах за двома рішеннями судів для переселенців з Криму і Донбасу. У подальшому були неодноразові звернення до центральних органів влади з приводу дискримінації вимушених переселенців, врешті-решт, при прийнятті нового Виборчого кодексу України право брати участь в виборах було належним чином законодавче врегульовано. З 2015 року спільно з адвокатом і правозахисником Кармазіним Ю.А. брала участь у ряді судових справ за позовами проти представників влади і центральних органів влади. Особливе значення має судовий позов проти президента України Порошенко П.О. про визнання його бездіяльності незаконною щодо не введення правового режиму воєнного стану у 2014 році з моменту початку збройної агресії росії проти України. За цим позовом Вищий адміністративний суд України прийняв, по суті, антиукраїнське рішення (затверджене Верховним Судом України) про те, що виконання Мінських угод є достатніми діями президента та він не був зобов’язаний вчиняти інші дії. З 2015 року Целовальніченко Н.Є. брала активну участь, як адвокатка і правозахисниця, на волонтерських засадах у захисті прав внутрішньо переміщених осіб від незаконного виселення та необґрунтованого нарахування заборгованостей, які проживали в гуртожитку за адресою м. Київ, вул. Кустанайська, 6. Інформація про це розміщена у Facebook за хештегом #Кустанайська6. Внаслідок об’єднання зусиль правозахисників та самих переселенців вдалося довести незаконність дій Інституту права та підвищення кваліфікації Міністерства юстиції України, зокрема, незаконність виселення вимушених переселенців з дітьми без надання їм іншого житла та незаконність нарахування т.з. «боргів» за проживання. Дана справа викликала великий суспільний резонанс та негатив з боку тих, хто підтримував позицію Міністерства юстиції України за цією справою. Так, 01 квітня 2016 року Целовальніченко Н.Є. співробітники Міністерства юстиції України намагалися обвинуватити у захопленні приміщення Міністерства юстиції України, яке нібито відбувалося протягом 5 годин. В результаті справа про адміністративне правопорушення за вчинення нібито хуліганських дій була передана до суду, в результаті її розгляду було встановлено, що Целовальніченко Н.Є. не вчиняла жодних правопорушень, а на законних підставах організовувала та проводила мітинг на захист прав переселенців з Кустанайської, 6 та надавала їм правову допомогу. Саме з 2016 року щодо Целовальніченко Н.Є. почалася активна кампанія політично вмотивованого переслідування, цькування та розповсюдження недостовірної інформації про нібито скоєння нею злочинів, здійснювалися протиправні намагання блокувати її працю та діяльність, як правозахисника та адвоката. В ході подальших перевірок правоохоронними органами, зокрема, СБУ, а також органами адвокатури, жодне з обвинувачень не знайшло свого підтвердження, жодне з обвинувачень не має будь-якого підтвердженого фактичного обґрунтування. У 2014-2016 роках Целовальніченко Н.Є., як правозахисниця та керівниця ГО «Луганська правозахисна група», ініціювала масову кампанію звернень до Європейського Суду з прав людини (близько 2 тисяч звернень) від осіб, які стали переселенцями або втратили своє майно внаслідок збройної агресії росії на Донбасі. Нею разом з громадськими активістами була розроблена типова форма звернення до ЄСПЛ, де було зазначено, що «російські терористичні війська вторглися на територію України…». В заявах було зазначено на порушення прав цих людей на приватне життя і безпеку, адже вони опинилися під обстрілами, було зруйноване їх мирне безпечне життя, вони втратили свої домівки. Також були подані заяви і в інтересах тих осіб, які потрапили в російський полон. Але без жодного листування і з’ясування обставин кожної людини ЄСПЛ у 2016 – 2018 роках відмовився розглядати такі масові звернення, пославшись на їх «необґрунтованість» та проігнорувавши те, що з 2014 року на території України точаться військові дії внаслідок агресії росії. 11 грудня 2018 року ЄСПЛ випускає пресреліз свого «рішення» від 04.12.2018 року, де оголошує про довічну заборону адвокату Целовальніченко Н.Є. звертатися до цього суду нібито внаслідок вчинення нею неповаги до суду та протиправних дій. Такий реліз був направлений цим «судом» до Національної асоціації адвокатури України та Міністерства юстиції України з вимогою надати оцінку діям адвоката. При цьому ЄСПЛ відмовився надати органам адвокатури, журналістам та самій Целовальніченко Н.Є. своє рішення, пославшись на його «таємність». Жодних доказів цей «суд» не надав. Таке рішення від 04.12.2018 року так і не було опубліковане і відсутнє в базі рішень ЄСПЛ, а саме рішення виносилося у відсутність Целовальніченко Н.Є. з грубим порушенням презумпції невинуватості та права на захист, без надання права на апеляцію. В результаті розгляду відповідного звернення ЄСПЛ органи адвокатури України з врахуванням грубих порушень прав Целовальніченко Н.Є. відмовились вживати щодо неї будь-яких дисциплінарних заходів, як до адвоката. З 2016р. і до сьогодні, Целовальніченко Н.Є., як адвокатка, ініціює та бере участь у реалізації всеукраїнського волонтерського проєкту захисту прав внутрішньо переміщених осіб - надання в межах кримінального провадження, що знаходиться в провадженні Генеральної прокуратури України (наразі, в СБУ), статусу потерпілого від збройної агресії росії всім внутрішньо переміщеним особам та іншим постраждалим особам (кримінальне провадження №42014000000000457, внесеного до ЄРДР від 31.05.2014р. за фактом розв’язання та ведення представниками РФ і Збройних Сил РФ та іншими особами за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 258, ч.1 ст. 258-3, ст. 437 КК України). За цим проєктом тисячі осіб отримали статус потерпілого. У вересні 2021 року в межах цього правозахисного проєкту адвокаткою до Оболонського районного суду м. Києва було подано 11 позовів проти росії та пособника росії Януковича В.Ф., зараз вони розглядаються судом та об’єднані в одне провадження. З осені 2019 року і до початку 2021 року Целовальніченко Н.Є. була ведучою Волонтерського громадського телебачення I-ua.tv, а також експерткою у програмі «Громадянська влада зі Світланою Саламатовою». З 2021 року і до сьогодні Целовальніченко Н.Є. є членкинею та юридичним радником ГО «Геополітичний альянс жінок», членкинею розширеною незалежної делегації українських жінок в ООН з участі у роботі Сесії Комісії ООН із справ жінок (2021, 2022, 2023 р.р.) за проектом «Українські жінки в підтримку діяльності ООН» (голова Саламатова С.А.). З 2014 р. і до сьогодні очолює Благодійний фонд «Міжнародний рух за права потерпілих внаслідок російської агресії», який спеціалізується на допомозі Збройним Силам України та реалізації програм правового захисту потерпілих внаслідок російської агресії. З початку повномасштабного вторгнення росії Целовальніченко Н.Є. працює на розвиток саме цієї організації, Фонд став базовою партнерською організацією для реалізації авторського громадського проекту Целовальніченко Н.Є. «Юридичні Сили України». Зокрема, цей проєкт, спрямований на створення загальнодоступного правового механізму для об’єднаних територіальних громад та інших спільнот з відшкодування шкоди, завданої внаслідок російської агресії, за рахунок російського майна та її пособників (агентів). Целовальнченко Н.Є. є авторкою правової концепції та співавторкою законопроєкту №7385 про відшкодування потерпілим шкоди, завданої внаслідок російської агресії. Цей законопроєкт передбачає створення всеукраїнського реєстру потерпілих осіб та фонду, який має акумулювати російське майно та передавати його безпосередньо для виплати потерпілим особам. Посилання на сторінку в соціальних мережах: https://www.facebook.com/TselovalnichenkoNataliia Посилання про діяльність Целовальніченко Н.Є. у ЗМІ: https://vpl.in.ua/kustanajskaya-6-pereselentsy-vs-ministerstvo-yustitsii-ukrainy/ https://truth.in.ua/upublic/453/?fbclid=IwAR3SmQsD9If3tieSDDlNSgLhaBkndi1CZzmGxTcelNmkz1q0RhboswCYTBo http://www.fixygen.ua/news/20190626/vo-vremya-pravleniya.html http://www.gromada.top/zashhitniki-pereselencev-okazalis-pod-pressom-iz-za-organizacii-massovyx-obrashhenij-v-espch/ http://narodna-pravda.ua/ru/2019/02/07/postrazhdalyh-vid-vijny-na-donbasi-hochut-pozbavyty-zahystu-v-yevropejskomu-sudi/?fbclid=IwAR2AK5WqoZ-qd62ZUv Публікації про діяльність Целовальніченко Н.Є. після 24.02.2022р., що стосуються тематики проєкту «Юридичні Сили України»: https://ucci.org.ua/press-center/ucci-news/perspektivi-zakhistu-prav-ukrayinskogo-biznesu-na-vidshkoduvannia-shkodi-zavdanoyi-vnaslidok-rozviazannia-i-vedennia-agresivnoyi-viini-rosiyi-proti-ukrayini?fbclid=IwAR2DudH3LCYfFsqpvoVHCy3kvBl5rWByDVHCTuI-w7Jeu8HVB9et0sVYuNI https://dialogueparty.site/article/view/pravova-zbroya-proti-agresiji-rosiji-dlya-vsih-ukrajinciv/?fbclid=IwAR2dMHiQdfa9kpfa1C6uRvq-m87zyBMC4OuEdSmKpya6Cuzoajsd8BAE6zw https://dialogueparty.site/article/view/v-ukrajini-pochali-obgovoryuvati-zakonoproekt-pro-vidshkoduvannya-shkodi-poterpilim-zavdanoji-vnaslidok-agresiji-rf/ https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/39602?fbclid=IwAR2S46wyWjx7rz8cGx_1Ti5F_341AXoooslAcY9EarDWUteSBuQ1LAZBN7E Презентація проєкту «Юридчині Сили України» для бізнесу в ТПП за участю представника Офісу Генерального прокурора та заступника Міністра юстиції України: https://youtu.be/CWLQeVQFXns https://youtu.be/T-BJWCb_RSg Додаткові публікації про проект «Юридчині Сили України»: https://www.youtube.com/watch?v=sIzOi7LYl58 https://www.youtube.com/watch?v=uIXgw1rwZUY

Кількість коментів у цієї статті: 0

Залишити коментар

Вашу адресу електронної пошти не буде опубліковано.