У першій частині я розповідав, як без знання мови потрапив до ліцею і став «другим вчителем» на математиці. Але окрім формул і підручників є ще щоденне життя: дивний графік, страйки під воротами, сканування руки на вході до їдальні та м'ячі, сховані у шкільних кущах. Французький ліцей у побуті зовсім не схожий на нашу школу.
Канікули по-французьки та несподівані мітинги
Навчальний рік тут побудований інакше. Французькі ліцеїсти вчаться на місяць довше: червень — це повноцінний навчальний місяць, а на літні канікули всі йдуть аж у липні. Проте це чесно компенсується протягом року: замість одного тижня канікул посеред кожного семестру, як в Україні, французи відпочивають по два тижні кожні сім тижнів.
А ще тут дуже люблять протестувати. Якось восени я підходжу до ліцею і розумію, що не можу пройти крізь ворота. Перед входом — величезний натовп ліцеїстів із саморобними плакатами, галас, свист, рух заблоковано. Один із хлопців-агітаторів виліз на бетонний метровий блок і заводив водіїв, які проїжджали повз: ті у відповідь завзято сигналили на підтримку. Для Франції учнівські протести й так званий «блокаж» (blocage) — це звична справа, де ліцеїсти відстоюють свої права, нагадуючи про бунтарський дух революцій.
У самому ліцеї того дня було порожньо — може, людей по 10–20 на весь поверх. Проте я вирішив розклад не ігнорувати й пішов до кабінету. У класі нас зібралося всього троє разом зі мною. Вчителька подивилася на нас і вирішила урок не скасовувати. За іронією долі, це був урок історії. Щоправда, обговорювали ми на ньому не вуличні бунти, а зовсім іншу тему програми.
Графік-конструктор: від 6 до 10 годин на день
Розклад у Франції — це повний антипод українського. Тут немає стабільності, коли щодня приходиш на 8:30 і йдеш о 14:00.
Кожен урок триває годину або дві (якщо дві — викладач обов'язково робить коротку 5-хвилинну паузу посередині). День може розпочатися о 8:00, а може й о 10:00. Закінчитися — о 13:00 або тривати аж до 18:00.
Коли я тільки перейшов до загального французького класу, у моєму розкладі трохи заплуталися й помилково поставили мені іспанську. Я її ніколи не вчив, але саме через неї мій день починався о 8 ранку, а закінчувався о шостій вечора. Поки за два тижні цю помилку виправляли, я встановив особистий рекорд — провів у ліцеї 10 годин поспіль.
Мінімум, який ти проводиш у ліцеї — це близько 6 годин, і в цей час обов'язково закладено мінімум годину-дві великої перерви.
Лабіринти кабінетів: нульові поверхи та літери
Орієнтуватися у французькому ліцеї — це окремий квест, до якого треба звикнути.
По-перше, поверхи тут рахуються з нуля. Той поверх, на який ти заходиш із вулиці — це rez-de-chaussée (нульовий поверх). Наш другий поверх для французів — це перший, наш третій — другий і так далі.
По-друге, корпуси позначаються літерами. У моєму ліцеї їх чотири: A, B, C, D. Номер кабінету складається з літери та цифр, де перша цифра вказує на поверх, а далі йде номер кімнати. Наприклад, B11 — це корпус B, перший поверх (тобто по-нашому другий), кабінет 1. А A01 — це корпус А, нульовий поверх, кабінет 1. На щастя, на кожному поверсі перед коридорами висять чіткі вказівники, куди яка літера веде, інакше знайти свій клас було б непросто.
Зошити-гіганти та чотириколірна магія
Канцелярія та навчальний процес мають свої фірмові особливості:
- Французькі зошити у півтора-два рази більші за наші звичні учнівські (формату А4). У магазинах саме під них виділені цілі стелажі, а зошити українського формату знайти важко.
- Чотириколірна авторучка (синій, чорний, червоний, зелений) — абсолютний мастхев кожного ліцеїста. Нею пишуть буквально всі. Додатково використовують маркери для виділення головного.
- Листки замість підручників. Книжками ми користуємося рідко. Зазвичай учителі роздають роздруківки з матеріалом на кожне заняття. Якщо не носити із собою спеціальну папку та не сортувати їх, до кінця року можна потонути в паперовому хаосі.
- Технології. У кожному класі є проектор. На уроках інформатики в нас хороші робочі комп'ютери. Нам створили індивідуальні облікові записи з логінами за іменем та прізвищем і персональними паролями. Вчитель дуже лояльний і робить наголос на практиці: ми вчили мову програмування Python на спеціальній платформі із задачами. Якщо щось не виходило — викладач завжди підходив і спокійно пояснював логіку коду.
Їдальня: вхід за відбитком долоні
Французька шкільна їдальня (la cantine) — це не буфет із пиріжками, а система, наближена до шведського столу. Щодня на тацю ти береш основну страву, гарнір, напій, хліб і невеликий десерт.
Меню постійно змінюється, і готують справді смачно та ситно: шматочок запеченої курки, квасоля або інші бобові, рис, свіжі овочі, багет. На десерт зазвичай дають йогурти, муси чи желе.
Але найцікавіше — це вхід. Потрапити до їдальні просто так не вийде. На початку року потрібно заповнити анкету в адміністрації та сплатити харчування. Після цього тобі призначають день... біометричної реєстрації. Система зчитує не просто пароль чи картку, а геометрію твоєї долоні. Щоб зайти поїсти, ти вводиш свій код і кладеш руку на спеціальний сканер, який звіряє параметри долоні. Якщо система дає збій (а таке зі мною бувало), на допомогу приходить наглядач (surveillant), який чергує біля турнікетів. Мене там уже запам'ятали, тому проблем не виникало.
Велика перерва: бібліотека, кущі та м’ячі
Двогодинна обідня перерва розбиває день навпіл. Перші пів години всі зайняті їжею, а далі ліцей перетворюється на автономне містечко, де кожен проводить час як хоче:
- Хтось іде до шкільної бібліотеки (CDI) — там можна спокійно почитати, повчитися за столиками або навіть забронювати окрему скляну кімнату для групової роботи;
- Хтось сидить на вуличних лавочках у дворі, розпаковує ланчбокси з дому або повторює домашку з друзями;
- Я ж майже завжди біг на стадіон. Командний спорт — це найкращий спосіб перемкнутися після пар. Ми грали у волейбол у колі, іноді в баскетбол, але найчастіше — у футбол.
Шкільні футбольні м'ячі викладач фізкультури видає лише через пів години після початку великої перерви. Але в ліцеїстів є свій лайфхак: ті, хто приносить власний м'яч із дому, щоб не тягати його цілий день по кабінетах, зранку тихцем ховають його на вулиці в кущах. Дзвінок на перерву — м'яч дістається за секунду, і поки інші тільки стають у чергу, на стадіоні вже починається справжня футбольна битва.
Залишити коментар