Рано-вранці біля воріт нашого ліцею вирувало те, що тутешні учні гордо називають революцією. Це дійство традиційно розгортається наприкінці жовтня. До цієї дати готуються завчасно й сумлінно: малюють картонки з гаслами червоними літерами, а найбільш завзяті й самі перетворюються на «полотно», розписуючи фарбою руки та обличчя.
З усіма цими плакатами натовп збирається за власною ініціативою перед входом і кричить на все горло — так, наче завтра вже нікому не знадобиться голос на уроках. Головний азарт — змусити кожну машину, що проїжджає повз, натиснути на клаксон і підбадьорити бунтівників гучним сигналом.
У цьому відчувається справжній дух Французької революції. Легендарна історична подія дійшла до сучасних підлітків саме у такій формі — як жива данина свободі та священному праву учнів на протест. Я лиш трохи пошкодував, що через недосвідченість не сфотографував усе це вирування прямо з епіцентру.
Я ж, як «найважливіший» учасник процесу, тихенько прослизнув крізь натовп. Бунт бунтом, а контрольні мені ніхто не скасовував, та й хвіртку для таких, як я, завбачливо залишили відкритою. На вході чергували двоє: один із працівників і сам директор ліцею. Він просто спокійно спостерігав за подіями — для адміністрації це теж важливий і цілком звичний день у шкільному календарі.
Пройшовши порожніми, мов після евакуації, коридорами, я зайшов до кабінету. Там на нас чекав викладач. Мені, чесно кажучи, неймовірно пощастило: у класі було всього двоє учнів, тож урок інформатики перетворився на безкоштовне індивідуальне репетиторство. Вчитель мав купу вільного часу і сам запропонував звертатися до нього при кожному затику в коді.
Я думав, що після великої перерви всі повернуться до навчання, але ні: хоча ліцеїстів у будівлі трохи побільшало, на повноцінні уроки їх усе одно не вистачало. Загалом у нас набралося близько семи годин вимушеного «байдикування». З найвіддаленіших куточків коридорів долинав невтомний шум вулиці — натовп явно готував себе до кількох днів прийому льодяників для горла.
Чим не живий приклад нематеріальної спадщини? Молодь щиро наслідує бунтарський міф своїх пращурів. Ця традиція працює як м'яка сила, що надихає кожного, хто шукає власну ідентичність і вчиться відстоювати свободу. Принаймні, саме так це бачу я.
Залишити коментар