Колишній народний депутат і автор скандальних законодавчих ініціатив Віталій Безгін, пересівши у нове крісло у виконавчій вертикалі, продовжує активно втручатися в роботу парламенту. Використовуючи посадовий статус і напрацьований вплив, він відкрито закликає чинних депутатів підтримати законопроєкт №14405 — документ, який під прикриттям «порятунку кворуму» остаточно перекреслює залишки місцевого самоврядування в Україні.
Лобізм із владних кабінетів
Коли колишній законодавець, отримавши посаду у владній ієрархії, починає активно диктувати Верховній Раді, за що голосувати — це перестає бути звичайною експертною дискусією. Це класичне використання адміністративного ресурсу. Законопроєкт №14405, поданий як відповідь на кризу повноважності рад, насправді створює зручний інструмент для Банкової та профільних чиновників, щоб підпорядкувати місцеві громади єдиній вертикалі.
Пастка для вільних громад: диктатура політичної меншості
Головна новація документа — зниження порогу повноважності ради до 50% від фактичного складу. На практиці це означає, що управління громадою переходить у ручний режим. Якщо з 22 обранців у раді залишилося 12, для ухвалення доленосних рішень — виділення землі, передачі комунального майна чи затвердження багатомільйонних бюджетів — вистачить голосів лише 6–7 осіб. Замість представницької демократії громади отримують ідеальне середовище для кулуарних змов. Місцевим елітам чи бізнесу більше не потрібно домовлятися з широким колом представників громади — достатньо «мотивувати» мікрогрупу депутатів, щоб провести будь-яке корупційне рішення під прикриттям легітимної сесії.
Масштабування «луганського синдрому»
Для окупованих регіонів цей закон виступає не рятівним колом, а бетонною плитою. Документ встановлює безальтернативне правило: якщо дієздатних депутатів менше половини, вся влада автоматично переходить до військової адміністрації. Це остаточно легалізує монополію, яку суспільство роками спостерігає на прикладі Луганської ОВА. Коли область майже повністю окупована, її фінансові потоки, субвенції та управління сотнями релокованих комунальних установ одноосібно контролює призначений чиновник. Жодного депутатського аудиту, жодного громадського контролю. Законопроєкт №14405 усуває будь-які юридичні перешкоди, перетворюючи такі надзвичайні адміністрації на повноцінних і безконтрольних господарів регіонів.
Зрада мерів які поза межами
Найбільший цинізм ініціативи розкривається в тому, кого вона свідомо залишає за бортом. Сотні законно обраних голів міст і селищ, які опинилися в окупації після 2014 та 2022 років, продовжують перебувати у юридичному вакуумі. Показовий кейс мера Олександрівська Миколи Грекова — це ілюстрація трагедії сотень керівників, які мають офіційний статус, але повністю позбавлені території, повноважень і фінансування. Чому закон їх ігнорує? Відповідь лежить у площині політичної доцільності. Центру набагато вигідніше розподіляти бюджети окупованих громад через лояльних керівників ВЦА, інтегрованих у президентську вертикаль, ніж ділити реальний вплив із незалежними виборними лідерами, яких неможливо звільнити одним розчерком пера.
Що проштовхують та що маємо під виглядом «турботи про громади»:
- Диктат мікрогруп на місцях: Проєкт пропонує вважати раду дієздатною лише за наявності 50% депутатів від фактичного складу. Це відкриває шлях до кулуарного дерибану місцевих бюджетів і комунальної землі силами 5–7 осіб без реального контролю виборців.
- Цементування безконтрольності ОВА: Якщо рада втрачає половину складу, влада автоматично переходить до військової адміністрації. Це остаточно узаконює схему, відпрацьовану на Луганській ОВА, де призначені посадовці одноосібно розпоряджаються сотнями мільйонів бюджетних гривень за зачиненими дверима.
- Зачистка законно обраних мерів: Документ повністю ігнорує проблему сотень очільників міст і селищ в екзилі (як-от мер Олександрівська Микола Греков). Замість надання їм чіткого правового статусу, закон залишає їх безправними, віддаючи всі ресурси лояльним до центру призначенцям у ВЦА.
Політичний фасад замість реформи
Спроби колишніх авторів законопроєкту «дотиснути» парламент із нових посад демонструють головне: влада не шукає системного рішення для повоєнного відновлення децентралізації. Замість комплексного врегулювання статусу окупованих територій і балансу між цивільною та військовою владою створюється ручний механізм контролю за регіонами, упакований у популістичну обгортку «порятунку рад».
Залишити коментар