Політичний комфорт замість безпеки: чому кейс чиновниці з Луганщини — це вирок журналістській солідарності

Спільна позиція медіаспільноти щодо будь-якого корупційного скандалу у владних кабінетах має бути базовою: суспільство має безумовне право отримувати достовірну інформацію про дії посадовців, а жодна військова адміністрація не має права вирішувати, кого допускати до інформування людей, залежно від лояльності редактора.

Безпека держави та політична зручність конкретних чиновників — це не просто різні речі, це протилежні полюси.

Історія навколо кримінального провадження СБУ щодо очільниці Департаменту масових комунікацій Луганської ОДА Альбіни Кушелевої та задокументованих 192 тисяч гривень у поштових коробках сьогодні виходить далеко за межі персон самої чиновниці, її заступника чи залучених журналістів. Вона ставить діагноз журналістської солідарності.

Коли закінчується конкуренція і починається професія

Свобода преси працює лише за однієї умови: влада зобов’язана терпіти тих, хто їй не подобається.

Захищати потрібно не лише власне право ставити незручні запитання представникам адміністрації. Захищати критично важливо право кожного колеги робити те саме. Коли замість професійної реакції на факти розслідувань лунають звинувачення у «чорному піарі», а посадовців захищають публікаціями про «поштові гонорари», фахова журналістика відступає.

Свобода слова рідко знищується прямими заборонами. Вона втрачається тоді, коли кожен, кого поки що не зачепили, вирішує, що чужа біда його не стосується: «мої журналісти отримують зарплату — і добре».

Бюджетний фільтр замість підтримки

Ця роз'єднаність не виникла на порожньому місці. Релоковані медіа Луганщини, які втратили техніку, домівки та рекламні доходи, опинилися в умовах фізичного виживання. Замість створення прозорої, рівної для всіх інфраструктури підтримки, чиновницький апарат вибудував систему персональних заохочень.

Поки одні журналісти виживали без копійки, лояльні кадри інтегрувалися у закриті програми розподілу преференцій. Коли в одному протоколі на отримання пільгового житлового кредиту під 3% дивним чином опиняються син керівниці профільного департаменту ОДА (транзакція на 2,32 млн грн) та редакторка медіа, яке потім виправдовує цю посадовицю в суді (транзакція на 2,17 млн грн), це перестає бути журналістикою. Це перетворюється на кругову поруку за гроші платників податків.

Вимога мати «високий білий дохід» та внести близько 10 тисяч доларів першого внеску за два тижні відсіяла від соціального житла реальних переселенців із дітьми та мінімальними зарплатами. Програма, задекларована як допомога постраждалим, де-факто перетворилася на клуб для обраних.

Як збудувати безпеку без цензури

Щоб суспільство не залежало від волі однієї чиновниці, яка одноосібно вирішує долю інформаційного простору регіону, потрібна зміна правил гри:

1. Ліквідація закупівлі «послуг із висвітлення діяльності»: Інформування про роботу влади має відбуватися на безоплатних офіційних ресурсах. Бюджетні кошти мають іти виключно на створення суспільно важливого контенту через незалежні конкурси.
2. Незалежні наглядові ради: Розподілом медійної підтримки повинні займатися фахові комісії з медійних юристів, правозахисників та незалежних журналістів без права голосу чиновників ОДА.
3. Абсолютна заборона тіньових субпідрядів: Будь-які спроби переведення коштів на фіктивні ФОПи та видача «гонорарів готівкою» мають тягнути за собою негайне розірвання контрактів і кримінальну відповідальність.

Свобода слова потрібна не журналістам заради процесу. Вона життєво необхідна суспільству, яке воює, платить податки і має знати правду про те, як витрачаються його ресурси. Бо правило захисту професії діє лише тоді, коли його відстоюють для всіх — без винятків на «своїх» і «чужих».