Днями інформаційний простір сколихнула чергова порція «фінансової грамотності» від представників монобільшості. Народний депутат від «Слуги народу» Руслан Горбенко вирішив на пальцях пояснити українцям, наскільки щедрою та дбайливою є держава. Формула простоти вражає: якщо військовий отримує 120 тисяч гривень на місяць, йому потрібно всього якихось 20 місяців, щоб купити собі квартиру в Києві. «Україна створила дуже класні умови», — підсумував нардеп.
Відповідь військових не забарилася. «Як круто, що за 2,5 роки в армії я заробив аж на цілого плюшевого кота», — гірко іронізує військовослужбовець Віктор Закора, збираючи під своїм дописом сотні одностайних коментарів побратимів.
У цій заочній дискусії між парламентським кабінетом і передовою — уся прірва сучасного сприйняття війни тиловими чиновниками.
Математика у стерильному вакуумі
У затишному депутатському вимірі все виглядає бездоганно: множимо 120 000 на 20, отримуємо 2,4 мільйона гривень (приблизно 60 тисяч доларів) — і ось вона, новенька київська «однокімнатна мрія».
Але в цій формулі нардеп випадково (чи свідомо) виніс за дужки реальне життя:
- Воїн у вакуумі не їсть і не п’є. Він не купує собі харчування, не сплачує рахунки родини в тилу і не потребує жодних побутових витрат.
- Воїн безсмертний і залізний. Щоб стабільно бачити на картці 120 тисяч, потрібно 600 днів безперервно перебувати на «нулі» за бойовими розпорядженнями. Без поранень, без контузій, без шпиталів (де виплати миттєво обвалюються до копійчаної голої ставки) і без ротацій, під час яких «сотка» природно зникає.
Куди насправді течуть фронтові гроші: «Там гроші — як вода»
Військові в коментарях влучно нагадують авторам таких казок справжній кошторис окопного буття. «Сотка» — це не депозитний рахунок на квартиру. Це фонд виживання підрозділу:
- Колеса війни: купівля вживаних пікапів, їхній щотижневий ремонт після розбитих прифронтових доріг, заміна змитої в багнюці гуми та пальне за специфічними тарифами місцевих АЗС.
- Технічний дефіцит: доплати за дрони, акумулятори, антени зв’язку, РЕБ-куполи, генератори та мастило — усе те, що потрібно «на вчора», не чекаючи довгих бюрократичних постачань.
- Базовий захист і медицина: якісні турнікети, такмед, зручні плитконоски, форма на сезон (яка на передовій горить і рветься миттєво) та оренда хати в «сірій» зоні, аби помитися й поспати після виходу з позицій.
Як зазначив один із коментаторів: «100-ку отримують подобово. Але я ще таких не бачив, щоб 30 днів поспіль витримали за своєю волею... Там інші ціни, інші потреби, там гроші як вода».
Коли ситий голодного повчає
Окремий рівень цинізму полягає в особі самого спікера. Руслан Горбенко — представник профільного комітету, людина з гарантованою парламентською зарплатою, депутатськими відшкодуваннями за житло, проїзд і штат помічників. Коли держслужбовці з повним пакетом тилових гарантій починають публічно рахувати чужі «бойові» й подавати смертельний ризик як доступний соціальний ліфт, це викликає закономірне обурення.
Спроба продати щоденну боротьбу за виживання на межі людських сил як «чудові умови для купівлі нерухомості» свідчить про глибоку глухоту частини політикуму.
Замість епілогу
Держава справді має створювати умови, аби захисники поверталися у власні домівки. Але починатися це має з чесності: визнання реальної вартості війни для кишені бійця, забезпечення потреб армії без потреби скидатися власними зарплатами на РЕБ, і поваги до ціни, якою дається кожна гривня на фронті.
А поки кабінетні стратеги рахують столичні квадратні метри для піхоти, єдиним реальним дивідендом 2,5 років служби для багатьох залишається той самий плюшевий кіт. І головне — щастя, якщо поруч із ним є кому повернутися живим
Залишити коментар